Хвороби бешиха та гідраденіт

Матеріали / Хвороби бешиха та гідраденіт

Сторінка 2

При бульозній формі бешихи роз­кривають пухирі, після чого наклада­ють мазеві пов'язки (синтоміцинова емульсія, стрептоцидна суспензія, тет-рациклінова мазь).

Флегмонозна форма бешихи, як і гангренозна, вимагають оперативного лікування (розтин гнояків, дренуван­ня, вирізування некротизованих тка­нин). Після бешихи організм стає чут­ливим (сенсибілізованим) до інфекції. Цим і пояснюється те, що бешиха час­то рецидивує. Причиною повторного захворювання у сенсибілізованих хворих є наявність в організмі осередку хроніч­ної стрептококової інфекції (карієс, хронічний тонзиліті ін.).

Різновидом бешихи є еризипелоїд (erysi peloides). Звичайно захворювання уражає шкіру кисті зокрема пальців. Рідше локалізується на носі, щоках, шиї. Воно є наслідком проникнення в організм палички свинячої бешихи. Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з розрубуванням м'яса (м'ясни­ки, кухарі, домогосподарки, ветерина­ри). Інкубаційний період — 3—7 діб.

При еризипелоїді спостерігається серозне запалення всіх шарів шкіри з вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом.

Клінічна картина: свербіння і пе­чіння в ураженій ділянці (найчастіше це один палець), незначний набряк, по­червоніння. Іноді набрякають і стають болючими сусідні суглоби. Загальний стан хворих змінюється мало. Три­валість гострого періоду — 10—20 діб, після чого захворювання набуває хро­нічного перебігу. Є схильність до ре­цидивів.

Лікування еризипелоїду і бешихи подібне. Крім того, застосовують фут­лярні новокаїнові блокади, рентгено­терапію, вводять специфічну антиток­сичну сироватку, призначають олійно-бальзамічні пов'язки.

ГІДРАДЕНІТ

Гідраденіт (hydradenitis) — це запа­лення апокринних потових залоз, пе­реважно в пахвових ямках, яке спри­чинюється золотистим стафілококом. Виникненню гідраденіту сприяють не­гативний стан гігієни, підвищена піт­ливість шкіри.

За місцевими проявами нагадує фу­рункульоз. У ділянці запалення з'яв­ляється обмежене випинання, болюче, щільне. Від фурункула відрізняється тим, що не має гнійного стрижня з волосинкою у центрі. Іноді поруч з'яв­ляється кілька таких випинань, які з часом зливаються. Шкіра над ними червона або синьо-багряна.

Часто в процес втягуються сусідні лімфатичні вузли. Загальний стан при гідраденіті майже не порушується. Тем­пература тіла субфебрильна.

Щільні вузли, які утворилися в ділянці потових залоз, згодом розм'як­шуються, з нориць, що утворилися, ви­діляється гній. Через наявність у пахвовій ділянці волосся, підвищене потовиді­лення, хронічне подразнення шкіри під час рухів процес має тенденцію до по­ширення на інші потові залози. Вони нагноюються і утворюють низку гнояків. В народі така патологія одержала назву "суче вим'я".

Перебіг гідраденіту затяжний, з періо­дами загострення і затихання процесу.

Лікування гідраденіту місцеве й за­гальне. Місцеве лікування починають з проведення туалету ураженої ділян­ки (частіше пахвової): вистригають во­лосся, протирають шкіру 2—3 % роз­чином формаліну (для зменшення пітливості). Потім призначають сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, солюкс, кварц). Рекомендуєть­ся обколювання пеніцилін-новокаїно­вим розчином.

Загальне лікування полягає у засто­суванні антибактеріальної терапії (анти­біотики, сульфаніламідні препарати), аутогемотерапії, специфічної імуноте­рапії (стафілококовий анатоксин, антистафілококовий углобулін. У разі частих рецидивів призначають рентге­нотерапію. Перераховані вище заходи поєднують із загальнозміцнювальною терапією (молочно-рослинна дієта, вітаміни), проводять гігієнічні заходи (обробка шкіри в ділянці ураження 2 % борним або камфорним спиртом).