ЛікуванняСторінка 3
Антибактеріальну терапію проводять шляхом введення в черевну порожнину через мікроіригатори і парентерально (внутрішньовенно, внутрішьо-м'язово, ендолімфатично) антибіотиків. Причому відразу після операції доцільно використовувати препарати широкого спектра дії (тієнам, цефалоспо-рини, напівсинтетичні пеніциліни). А вже після одержання антибіотикограми можна провести і спрямовану корекцію. При резистентності мікрофлори до антибіотиків внутрішньовенно вводять антисептики (діоксидин, хлорофіліпт). Ефективним проти стафілококів потрібно вважати поєднання антибіотиків із сульфаніламідами (бісептолом, сульфаленом, бактримом, тощо). Для зменшення запальної реакції одночасно з антибіотиками призначають у-глобулін, стафілококовий анатоксин, з метою стимуляції імунітету - антистафілококо-ву плазму. Треба також враховувати, що розвиток гострого перитоніту можуть спричиняти неклостридіальні анаероби з групи бактероїдів, тому хворим доцільно призначати трихопол. Імунологічні реакції організму стимулюють поєднанням антибіотиків з тималіном, Т-активіном, пентоксилом, метилурацилом, ехінацеєю, спленіном, плазмою, автовакцинами.
Важливою в лікуванні гострого перитоніту є боротьба з паралітичною кишковою непрохідністю. її необхідно починати вже на операційному столі (декомпресія тонкої кишки, введення 0,5 % розчину новокаїну в брижу тонкої кишки тощо). У перші дні відновленню перистальтики сприяють регулярні промивання шлунка через зонд. Дію токсичного і запального факторів можна ліквідувати за допомогою адекватної дезінтоксикаційної та інфузійної терапії, введення інгібіторів ферментів (контрикалу), проведення форсованого діурезу, гемо- і лімфосорбції, ультрафіолетового опромінення автокрові, поповнення ОЦК та корекції водно-електролітного балансу.
Для відновлення моторики кишечника використовують прозерин, пітуїт-рин, 10 % розчин хлориду натрію, 4 % розчин хлориду калію та гіпертонічні клізми, перидуральну анестезію, електростимуляцію. У спеціальних лікувальних закладах застосовують гіпербаричну оксигенацію, здійснюють підключення ксенопечінки і ксеноселезінки.
Одним із найважливіших факторів у лікуванні гострого перитоніту є повноцінне відновлення дефіциту ОЦК, кислотно-лужного і водно-електролітного балансів. Це здійснюють шляхом введення колоїдів і кристалоїдів. За добу вводять 4-6 л рідини (не менше ніж 40 мл на 1 кг маси тіла хворого) під контролем визначення ОЦК, центрального венозного тиску, гематокриту, добового діурезу.
При своєчасно проведеному оперативному лікуванні та радикальному видаленні осередку запалення вдається в значній кількості випадків досягти затихання запального процесу в черевній порожнині й стабілізації життєво важливих функцій організму. Але можуть виникнути ускладнення, які потребують подальшого лікування. Якщо первинне вогнище гострого перитоніту своєчасно і радикально видалено, то летальність від розповсюджених ускладнень захворювання складає від 8 до 10 %. У тих випадках, коли виконано неповну санацію, вона зростає до 50-60 %, якщо не повністю видалити осередок запалення та неадекватно дренувати черевну порожнину, то летальність, не зважаючи на проведення інфузійної терапії в повному обсязі, становить 93-95 %.
Література
1. Ковалев М. М., Чепкий Л. П., Зарицкий Г. В. Комплексное лечение больных перитонитом. - К.: Здоров'я, 1981. - 199 с.
2. Кривицкий Д. И., Поляков Н.Г., Мамчич В.И. Послеоперационные абсцессы брюшной полости. - К.: Здоров'я, 1990. - 120 с.
3. Маломан Е. Н. Диагностика и лечение острого разлитого перитонита. - Кишинев: Штиинца, 1985. - 198 с.
4. Острый разлитой перитонит. Под ред А. И. Струкова, В. И. Петрова, В. С. Паукова. - М.: Медицина, 1987. - 299 с.
5. Острый гнойный перитонит / Ю. П. Спиженко, Б. О. Мильков, А. Е. Лагода и др. -Харьков: Прапор, 1997. - 190 с.
6. Петухов И. А. Послеоперационный перитонит. - Минск: Беларусь, 1980. - 158 с.
7. Попов В. А. Перитонит. - Л.: Медицина, 1985. - 232 с.
8. Савчук Б. Д. Гнойный перитонит. - М.: Медицина, 1979. - 192 с.
9. Чухриенко Д. П., Березницкий Я. С. Внутрибрюшные абсцессы и флегмоны. - К.: Здоров'я, 1977. - 136 с.
10. Шалимов А. А., Шапошников В. И., Пинчук М. П. Острый перитонит. - К.: Наукова думка, 1981. - 288 с.
11. Шелестюк П. И. Острый перитонит. Нарушение гомеостаза и его коррекция. Под ред. Н. И. Атясова. - Саранск: Изд-во Саран. ун-та, 1988. - 175 с.