Все про медицину

Роділи


Звертають увагу хворих на необхідність регулювання роботи, яку вони виконують при довготривалому стоянні, особливо з підіманням і переміщенням

тяжких речовин та навантаженням, - чітке чергування періодів відпочинку та навантаження, гімнастика. Сидяча робота - аналогічно. Коли хворий довго сидить, бажано використовувати стілець з твердим покривом, а шоферам підкладати дощечку під м'який покрив сидіння. Хворим з другим ступенем геморою рекомендують змінити роботу. Здесь ведущее отделение неврологии в Москве.

Медикаментозне лікування спрямоване на усунення окремих симптомів захворювання. При свербежі та больових відчуттях широко використовують ректальні свічки з анестезином, беладоною, адреналіном, антипірином, екстрактом ріжок, екстрактом водяного перцю. При набряках навколо зовнішніх гемороїдальних вузлів ефективним є змащування цієї ділянки мазями: гідрокортизоно-вою, преднізолоновою та іншими індиферентними чи антисептичними речовинами. При кровотечах призначають вікасол, внутрішньовенно - 10 % розчин кальцію хлориду, желатиноль, епсилон, амінокапронову кислоту. Хворим з тяжкими кровотечами переливають кров, пропонують оперативне втручання. У разі запалення гемороїдальних вузлів застосовують знеболювальні засоби, бутадіон, примочки з розчином риванолу, буровим розчином, 0,5-1 % розчином марганцевокислого калію, свинцевою водою, свічки з ескузаном, гепарином, стрептоцидом. Вправляти запалені, тромбовані вузли не рекомендують через можливість їх розриву, некрозу в прямій кишці, розвитку проктиту та парапроктиту.

Із фізіотерапевтичних процедур використовують струми Д'Арсонваля, які сприяють підвищенню тонусу та покращують живлення венозної стінки, м'язів прямої кишки, посилюють перистальтику кишечника.

Лікувальна фізкультура, гімнастика, масаж також посилюють перистальтику кишечника, покращують кровобіг у прямій кишці, зменшують застій крові в гемороїдальних венах.

Санаторно-курортне лікування пропонують рідко. О.М. Амінев (1964) рекомендував мікроклізми із сірководневою мінеральною водою. Спостерігав зморщення гемороїдальних вузлів, зменшення болю та кровотечі.

Безуспішність консервативних методів лікування геморою спонукає хворих погоджуватись на проведення склерозивної терапії чи оперативного втручання.

Склерозивний (ін'єкційний) метод лікування. Ін'єкційну терапію геморою запропоновано після визначення здатності деяких речовин, введених у судини, викликати коагуляцію крові.

Морган перший запропонував з лікувальною метою введення в гемороїдальні вузли персульфату заліза. У 1966 році склерозивні речовини для лікування геморою застосував Блеквуд (1955).

У 1870 році К. Карпінський перший у Росії описав лікування захворювання склерозивними речовинами. Він вводив у гемороїдальні вузли 2-6 крапель розчину, який містив одну частину півторахлористого заліза та три частини води.

У 1913 році американський лікар Мііспеіі застосував для ін'єкційного методу лікування геморою карболову кислоту, розчинену в оливковій олії у співвідношенні 1:2.

У Німеччині та Австралії у гемороїдальні вузли вводили 20-30 % розчин хініну-уретану. Цей метод використував P.O. Еолян (1930).

Тривалий час до склерозивної терапії геморою ставилися з обережністю через боязнь виникнення ускладнень (біль, емболії, некроз тканини навколо гемороїдального вузла). O.M. Амінєв, С.В. Грінберг, B.C. Смирнов, Ю.В. Ти-мохін переконували своїми спостереженнями, що небезпеки при застосуванні цього методу лікування захворювання немає.

O.M. Амінєв (1963) та Ю.В. Тимохін (1963) розробили метод новокаї-но-спиртових ін'єкцій, які набули поширення. їх використовують при гострому запаленні гемороїдальних вузлів, лікуванні тріщин заднього проходу.

В останні роки при проведенні склерозивної терапії геморою застосовують варикоцид.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 

© Copyright 2010 www.web-of-med.ru. All Rights Reserved