Сифіліс

Матеріали / Сифіліс

Сторінка 1

Сифіліс — венерична хвороба, спричинюється блідою спірохетою, або трепонемою (treponema pallidum). Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф. Шаудіним і Е. Гофманом. Вва­жається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в середні віки був завезений у Європу матроса­ми Колумба. Назва "сифіліс" похо­дить від імені героя поеми Фракастро "Сифілус, або ж французька хворо­ба" чабана Сифілуса. Бліда трепонема — шпороподібно звита тонка ру­хома спірохета завдовжки 5—15 мкм; факультативний анаероб, що забарв­люється за Романовським—Гімзою в блідо-рожевий колір, добре культи­вується у тканинах. Зараження нею відбувається, головним чином, ста­тевим шляхом від хворого до здоро­вого як гетеро-, так і гомосексуаль­не, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння трепонем у рану на шкірі. Зараження відбуваєть­ся й непрямим шляхом, через побу­тові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки, мунд­штуки, рушники тощо).

У організм трепонеми проникають переважно через ушкодження на сли­зовій оболонці чи шкірі. Проте вони здатні проникати навіть через не-ушкоджену слизову оболонку. В ор­ганізмі людини трепонеми поширю­ються дуже швидко — уже через 2 доби після зараження їх можна виявити в лімфатичних регіонарних вузлах. Інку­баційний період звичайно становить З тиж від моменту зараження до роз­витку хвороби.

Лабораторна діагностика здій­снюється мікроскопічним шляхом. У темному полі виявляють характерної форми рухливі спірохети. Є також серологічний метод — реак­ція зв'язування комплементу за Вассерманом. Для цього досліджують сироватку крові хворого чи спинно­мозкову рідину (у разі прогресивного паралічу). Як антиген Вассерман брав екстракт печінки хворого на сифіліс, зараз джерелом антигену є волове сер­це. Спірохети дуже легко виявити на ранніх стадіях сифілісу і дуже важ­ко—у пізніх.

Сифіліс має стадійний перебіг. Розрізняють первинний, вторинний та третинний періоди хвороби. Первин­ний сифіліс виявляється розвитком на 5-ту — 8-му добу після пенетрації спірохет у слизову оболонку чи шкіру так званого твердого шанкру. Це за­пальна реакція слизової оболонки чи шкіри на інокуляцію спірохет, яка ха­рактеризується ексудацією, інфільтра­цією лімфоцитами та макрофагами, проліферацією елементів сполучної тканини та дегенерацією і некрозом епітеліальних клітин. Клініко-морфо-логічним виявом цієї реакції є неве­лика щільна тверда безболісна вираз­ка на слизовій оболонці переважно статевих органів — статевому члені чи статевих губах (у разі статевого зара­ження) або, рідше, на слизовій оболонці чи шкірі в інших місцях (слизова оболонка прямої кишки, губ чи язика, шкіра промежини тощо) при статево­му та побутовому зараженні.

Виразка (шанкр) має кулясту фор­му, яскраво-рожевий колір, чіткі в формі валика краї, трохи виступає над поверхнею слизової оболонки чи шкіри. Розвиток твердого шанкра зав­жди супроводжується регіонарним лімфаденітом, зокрема пахвинним у разі статевого інфікування. Лімфа­тичні регіонарні вузли безболісні, не­великі, рухомі, тверді, не зрощені зі шкірою.

Твердий шанкр, чи сифіліс пер­винного періоду, звичайно спонтан­но зникає через 2 тиж після появи, не залишаючи шраму. Через місяць чи пізніше минає й лімфаденіт. Че­рез 5—8 тиж настає другий період зах­ворювання, вторинний сифіліс, що є проявом генералізованого уражен­ня організму. Він характеризується загальними явищами (кволістю, оз­нобом, головним болем, загальною лімфаденопатією, болем у тілі, збіль­шенням мигдаликів, а також місце­вими сифілідами — макульозно-папу-льозною, рідше пустульозною, ви­сипкою на шкірі, слизових оболон­ках рота, піхви, рідко — кон'юнкти­ви. Навколо статевих органів та аналь­ного каналу внаслідок подразнення шкіри виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше — інду-ративний кератоз.

Папули на руках та підошвах спон­танно зникають. У нелікованих хворих вони можуть бути протягом 3 років. Вторинний сифіліс дуже заразний. У крові, виділеннях у цей період міс­титься велика кількість трепонем.