Все про медицину

Роділи


ПЛАН

1. Поняття інфекції, способи її поширення

2. Вплив виду і генотипу на проникнення

і розвиток збудника в організмі

3. Шляхи передачі інфекції

Використана література

1. Поняття інфекції, способи її поширення

Інфекцією (від лат. — зараження) нази­вають складні біологічні процеси, які вини­кають в організмі людини, тварини або росли­ни в результаті проникнення і розмноження в ньому патогенних мікроорганізмів — збудників хвороби. Історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму і пато­генного мікроба за певних умов середовища дістала назву інфек­ційного процесу. Часто термін «інфекція» ототожнюють з поняттям «інфекційне захворювання». Однак визначення інфекцій­ної хвороби як одного з найвищих ступенів прояву інфекційного процесу, очевидно, більш правильне. З біологічної точки зору інфек­ційний процес є різновидом паразитизму.

Між організмом хазяїна і мікробами, які проникли до нього, від­бувається складна боротьба. Якщо організм не може протистояти па­тогенним мікробам і паралізувати їхню шкідливу дію, а зовнішнє се­редовище сприяє розвиткові мікроорганізмів, виникає інфекційне захворювання.

Отже, для виникнення і розвитку інфекційного процесу необхід­ні три складники: а) наявність патогенного мікроба; б) проникнення його в сприйнятливий макроорганізм; в) певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорга­нізмом.

Дуже важливе значення для виникнення інфекційного процесу має стан макроорганізму. Ступінь його участі в інфекційному проце­сі може залежати від виду і генотипу, реактивності, розладу функції центральної нервової системи (ЦНС), білкового голодування, наяв­ності вітамінів, гормонів та інших факторів. Залежно від стану, в якому перебуває макроорганізм, а також впливу зовнішнього середо­вища інфекційний процес може закінчитися загибеллю хворобо­творного мікроорганізму, загибеллю макроорганізму або встанов­ленням взаємної адаптації між ними.

Проникнення в макроорганізм патогенного мікроба не завжди спричиняється до захворювання; в багатьох випадках воно обмежу­ється короткочасним інфікуванням без прояву хвороби або відносно тривалим носінням збудників інфекції макроорганізмом. Саме завдяки цьому інфекція може траплятися набагато частіше, ніж інфекційні хвороби.

2. Вплив виду і генотипу на проникнення

і розвиток збудника в організмі

Організм людини є сприйнят­ливим до збудників гонореї і менінгококового менінгіту, а майже всі тварини до них резистентні (несприйнятливі). Подібні приклади свідчать про наявність у макроорганізмів видової резистентності (опірності). В літературі наводяться численні приклади генотипової резистентності. Наприклад, збудник сибірки здебільшого уражає травоїдних тварин. Поряд з цим є дані про те, що генотип алжир­ських овець робить їх відносно резистентними до цієї хвороби.

Реактивність макроорганізму, його імунобіологічна го­товність знешкодити патогенні мікроби тісно пов'язані зі станом довкілля, умовами життя і побуту, характером праці й харчування, санітарно-гігієнічними умовами тощо.

На сприйнятливість макроорганізму до інфекції певним чином впливають вік і стать у зв'язку з фізіологічними особливостями. На­приклад, до одних інфекційних хвороб діти більш сприйнятливі, до інших, навпаки, менш сприйнятливі, ніж дорослі. Різна вікова рези­стентність до інфекції залежить від характеру обміну речовин, функ­цій органів внутрішньої секреції і особливостей імунітету.

Сторінки: 1 2 3 4 

© Copyright 2010 www.web-of-med.ru. All Rights Reserved