Український інфекціоніст Микола Федорович Гамалія

Матеріали / Український інфекціоніст Микола Федорович Гамалія

Сторінка 2

Отже, оскільки пастерівська лабораторія поки, що була єдиною, в Париж з’їздилися люди, що потерпіли від укусів, не тільки з міст і сіл Франції, але й з інших країн, а прививки не завжди починалися своєчасно. Печальні результати цього скоро стали очевидними. Статистика продовжувала реєструвати випадки смерті від сказу.

Цікава доля російських людей, що приїхали в Париж для прививок із Смоленської, Орловської, Володимирської і інших губерній Росії. В невеликому містечку Білім, колишньої Смоленської губернії 1 травня 1886 року скажений вовк покусав 19 чоловік. Укуси були дуже тяжкими, всім постраждалим загрожувала смерть. Доки були зібрані благодійні суспільні кошти (в царській Росії суспільство не давало грошей на це), доки нещасні люди добралися до Парижу, пройшло 13 років. Прививки почалися лише 14 травня. Із 19 чоловік загинуло троє.

В той час в Париж приїхало ще 16 чоловік, укушених скаженими собаками. Всім їм було зроблено антирабічні прививки.

Ці і аналогічні випадки не могли не вплинути на рішення і доцільність і навіть необхідність створення широкої сітки пастерівських станцій по всьому світі, що забезпечили би своєчасність прививок проти сказу.

Першою в світі станцією з антирабічних прививок після пастерівської була станція в Одесі. Важливо було те, що співробітники Одеської лабораторії не замкнулись в рамках хай навіть не серйозних, але практичних задач. За перші 3 роки своєї діяльності Одеська станція зробила прививки біля 1500 людям, які потребували їх. Смертність складала близько 2,5%, але з вдосконаленням методу знизилась до 0,61%. Практика прививок в Одесі, поглиблені наукові пошуки Миколи Федоровича Гамалії і його співробітника доктора Я.Ю.Бардаха дали основу російським вченим повністю підтвердити принципи пастерівського методу.

“Я – писав Гамалія, - висунув сильні аргументи на користь пастерівського методу на основі досвіду одеської станції, а також привів знищуючу критику дослідів і статистичних викладань противників”.

М.Ф.Гамалія проявив велику мужність лікаря і ученого, поставивши досліди на собі. Це було в той час, коли вже ставало ясно, що необхідно застосовувати для тяжкоукушених людей і для тих, які пізно звертались за допомогою більш інтенсивну систему прививок.

В 1892 році, повернувшись в Росію, захистив докторську дисертацію (“Етіологію холери з точки зору експерементальної патології”). З 1899 по 1908 р. був директором заснованого ним Бактеріологічного інституту в Одесі. З 1912 по 1928 рік керував Віспоприваючим інститутом імені Дженнера в Санкт-Петербурзі. З 1930 по 1938 р. – науковий керівник Центрального інституту епідеміології і мікробіології в Москві. З 1939 року – завідуючий лабораторією Інституту епідеміології і мікробіології (з 1949 р. – Інститут епідеміології і мікробіології ім. М.Ф.Гамалії).

Микола Федорович Гамалія – автор більше 300 робіт, значна частина яких, призначена проблемам сказу і холери. Їм представлений, так званий, інтенсивний метод прививок. Вперше висунув положення про існування прихованих форм інфекції, уточнив значення строків щеплення антирабічної вакцини для ефективності дії. В 1888 році Гамалія відкрив холероподібний пташиний вібріон і представив протихолерну вакцину. До 90-х років ХІХ ст. відносять йог роботи по загальній патології, запаленню бектеріолізмом, вивчення феномена бактеріології. В 1894-1896 рр. Гамалія описав явища так званого гетероморфізму бактерій, це відкриття перевершило сучасне вчення про L – форми.