Український інфекціоніст Ілля Ілліч МечниковМатеріали / Український інфекціоніст Ілля Ілліч МечниковСторінка 1
Ілля Ілліч Мечников – видатний світовий біолог і патолог, імунолог і бактеріолог, один із основоположників еволюційної ембріології, видавець порівняльної патології, запалення і фагоцитарної теорії імунітету; почесний член Петербурзької АН (1902) і інших зарубіжних академій; лауреат Нобелівської премії (1908).
Народився в с.Іванівці Куп’янського повіту на Харківщині. Батько його був дрібним поміщиком. Закінчивши із золотою медаллю гімназію, І.І.Мечников вступає на природничий відділ Харківського університету.
Складаючи іспити достроково, закінчує університет за 2 р., на 19-му році життя. За свій кошт їде за кордон. Повернувшись захищає в 1862 р. дисертацію на ступінь доктора зоології. Працював в Одеському університеті професором зоології. В той час в Одеському університеті працювали Сєченов, Ковалевський, Ценковський, з якими в Мечникова зав’язуються найтісніші дружні стосунки. Працюючи разом з Ковалевським, Мечников довів еволюційний зв'язок між безхребетними і хребетними, розробив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. В результаті конфлікту з професурою університету, пішов у відставку. Продовжував порівняльно-ембріологічні дослідження, виявив в 1882 році явище фагоцитозу, опублікував спільну роботу “Ембріологічні дослідження на медузах” (1886).
Про це відкриття в його автобіографії ми читаємо: “В чудовій обстановці Мессінської затоки, відпочиваючи від університетських тривог, я з пристрастю віддався праці. Одного разу, коли вся родина пішла до цирку дивитись якихось дивних дресированих мавп і я залишився сам над своїм мікроскопом, спостерігаючи за життям рухливих клітин у прозорої личинки морської зірки, мені відразу сяйнув новий здогад. Мені стало на думку, що подібні клітини в організмі мають протидіяти шкідливим факторам. Почуваючи, що тут криється щось особливо цікаве, я до того схвилювався, що почав ходити по кімнаті і навіть вийшов на берег моря, щоб зібратися з думками. Я сказав собі, що коли моє припущення справедливе, то скалка, вставлена в тіло морської зірки, яка не має ні судинної, ні нервової системи, має за короткий час бути оточена рухливими клітинами, що скупчуються навколо неї, подібно до того, як це спостерігається в людини, яка загнала скалку в палець. Сказано – зроблено. В маленькому садку, коло нашого будинку, я зірвав кілька трояндових колючок і відразу вставив їх під шкіру личинок морської зірки. Звичайно, я всю ніч хвилювався, чекаючи результатів, і наступного дня рано-вранці з радістю констатував, що дослід удався. Цей останній і став основою теорії фагоцитів, опрацюванню якої були присвячені наступні 25 р. мого життя”.
Зрозуміло, що як падіння яблука з дерева зародило у Ньютона ідею про всесвітнє тяжіння, так і висновок з свого спостереження Мечников міг зробити не випадково, а лише маючи вже велике знання з еволюційної зоології й ембріології простих тварин. Так Мечников-біолог, зоолог підійшов до патології.
З 1886 р. Мечников очолював першу російську пастерівську станцію, створену по ініціативі Одеського міського управління і Херсонського губернського земства для боротьби зі сказом, а також іншими інфекційними хворобами людей і тварин, де проводив опитування з ціллю довести роль фагоцитів в боротьбі організму з інфекційними хворобами і організував вивчення біологічних методів боротьби із шкідниками сільського господарства. Однак конфлікти з міською владою і деякі труднощі в діяльності станції і прийняті ним запрошення Л.Пастера очолити лабораторію створену в Паризькому інституті. В 1888 Мечников залишив Росію і вся його подальша наукова діяльність протікала в Пастерівському інституті, де з 1905 р. він одночасно являвся керівником лабораторії і замісником директора.
Разом з тим Мечников ніколи не розривав зв'язки з Батьківщиною, залишався російським підданим і неодноразово приїжджав в Росію. В його лабораторії постійно або тимчасово працювали російські лікарі, які стали його учнями і наслідниками.
Мечникова ставлять за його праці в число великих вчених і природних дослідників. Ще в 17-річному віці він почав вивчати найпростіших паразитичних червів і деяких інших нижчих форм тварин. Рано познайомився з працями Ч.Дарвіна і А.О.Ковалевського, що створило інтерес Мечникова до порівняльної ембріології безхребетних. Він вивчав внутрішньоклітинне травлення нижчих тварин. Ці спостереження послужили відкриттю фагоцитозу, викладених як захисна функція організму, направлених проти чужорідних тіл і набута в результаті травної функції. Він показав, що функцію фагоцитозу виконують лейкоцити двох типів (макро- і мікрофаги). Вони виконують різноманітну роль в імунних реакціях організму і що запальна реакція являється пристосовуваною, захисною. Він розробив фагоцитарну теорію імунітету. Після виступу Мечникова на конгресах у Будапешті (1894) і Парижі (1900) фагоцитарна теорія отримала визнання.
Він розробляв проблеми старості і смерті. Виходячи із спостереження за специфічними процесами при метаморфозі гострошкірних і амфібій, він поставив задачу виявити роль фагоцитів в явищах старечої атрофії. Він допускав, що макрофаги знешкоджують клітини, “ослаблені” з віком під дією бактерійних ядів, видавлених різними представниками кишкової флори і хвороботворними мікробами і вважав, що при “старечому переродженні тканин проходить заміна “специфічних” тканин “гіпертрофованої” з’єднаної тканини”. На основі цього Мечников стверджував, що старість і смерть наступають у людини передчасно, і прагнув розробити профілактику, гігієнічні заходи боротьби з самоотравленням організму, які ведуть до патологічної старості і передчасної смерті. З цією ціллю він рекомендував стерилізацію їжі, застосування м’яса, харчування молочнокислими продуктами, намагався отримати антилейкоциторну сироватку, яка діє тільки на макрофага.