Стопа в цілому

Матеріали / Стопа в цілому

Сторінка 1

Пристосування до опорно-локомоторної функції відбилося на своєрідності форми стопи людини. Це забезпечило більшу її міцність і високі буферні властивості, що необхідні під час прямоходіння.

У положенні стоячи основними опорни­ми точками стопи є п'ятковий горб і голов­ки плеснових кісток. При різних позиціях тіла та в окремі фази руху ці точки зміню­ються. При цьому всі пальці стопи, особ­ливо II —V, перебувають у дещо розігнуто­му положенні щодо плеснових кісток і ледь торкаються ґрунту подушечками дисталь­них фаланг. Вони виконують роль тимча­сових підпорок під час балансування тіла. Головною особливістю стопи людини є її дугова конструкція (склепінність), виз­начена формою та взаєморозташуванням кісток заплесна. Розрізняють поздовжню і поперечні дуги (склепіння) стопи. Утворення поздовжньої дуги стопи зумовлене похилим положенням (щодо опорної по­верхні) п'яткової кістки та висо­кою позицією головки надп'яткової кістки. У цій дузі умовно розрізняють присередню частину, найвища точка якої (над підло­гою 5 — 7 см) міститься на нижній поверхні головки надп'яткової кістки, і бічну, най­вища точка якої (над підлогою 2 — 3 см) відповідає нижньому рівню щілини п'ят­ково-кубоподібного суглоба.

Утворення поперечних дуг стопи (про­ксимальної і дистальної) пов'язане з фор­мою клиноподібних кісток. Вищий відділ цієї дуги збігається з рівнем заплесно-плеснових суглобів.

Зміни форми поздовжньої дуги стопи наочно можна вивчати за допомогою плантографії — підошвових відбитків стопи.

В укріпленні дуг стопи велику роль відіграють довга підошвова та міжкістко­ва зв'язки плесна, підошвовий апоневроз (пасивні затяжки), а також м'язи (активні затяжки), які не тільки зміщують кістки, а й напружують зв'язки, до яких вони част­ково прикріплюються.

М'ЯЗИ (М'ЯЗОВА СИСТЕМА)

MUSCULI (SYSTEMAMUSCULARE)

Одним з найважливіших чинників про­гресивного розвитку тварин є активні рухи, їх можна поділити на рухи, здійсню­вані в межах самого організму, та рухи, які забезпечують активне пересування організму в просторі.

У процесі еволюції виникли три види активних рухів: амебоїдний, виконуваний всім тілом за допомогою псевдоподій; джгутиковий — за допомогою особливих, здатних скорочуватись клітинних виростів (війок, джгутиків тощо); м'язовий — за рахунок рухової функції м'язової тка­нини.

За структурою, функцією і походжен­ням розрізняють такі види м'язової тканини: гладку м'язову тканину, що розвивається з мезенхіми, складається з гладких міоцитів і входить до складу внутрішніх органів і судин; посмуговану (скелетну) м'язову тканину мезодермального (міотомного) походження, що складається з посмугованих міоцитів (м'я­зових волокон) і утворює скелетну мус­кулатуру; посмуговану серцеву м'язову тканину (міокард), що розвивається з ме­зодерми целомічного покриву. До цієї гру­пи також належить спеціалізована м'язо­ва тканина: епітеліально-м'язова (екто-дермального походження), що входить до складу потових, сальних і молочних за­лоз, і нейроглія райдужки (м'яз — звужувач зіниці і м'яз — розширювач зіниці).

Посмуговані м'язи становлять знач­ну частину маси тіла людини (у дорослої близько 40 %). Це окремі м'язи, що розта­шовані в певному порядку і виконують певну функцію. Макроскопічне вивчення цих м'язів є змістом курсу міології (деякі довільні м'язи язика, зіва, промежини, ста­тевих органів та інші розглядаються в розділі спланхнології).

Основною функцією кожного посмуго­ваного (