Реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. Клінічна смерть, серцево-легенева і церебральна реанімація

Матеріали / Реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. Клінічна смерть, серцево-легенева і церебральна реанімація

Сторінка 2

1. Звуження зіниць.

2. Зміна кольору шкіри і слизових оболонок оживлюваного (їх порожевіння, зменшення ціанозу).

3. Наявність пульсової хвилі на периферичних і центральних артеріях.

4. Систолічний тиск 70-80 мм рт.ст.

ІІ стадія реанімації.

Її проводить лікар-реаніматолог, використовуючи при цьому спеціальну апаратуру та медикаменти: 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду, 4% або 5% розчину натрію гідрокарбонаду та 0,1% атропіну сульфату. Ці ліки вводять негайно всім хворим незалежно від виду зупинки кровообігу.

Адреналіну гідрохлорид 0,1% застосовують у дозі 0,5-1 мг; спочатку 1 мл препарату розводять у 9 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять 3-5 мл розчину. Повторне введення через 3-5 хв. дози натрію гідрокарбонату становлять 1 ммоль/кг маси в перші 10 хв реанімації та 0,5 ммоль/кг у наступні 10 хв.

Доза атропіну сульфату для дорослих становить 0,5 мг/70 кг маси тіла, для дітей 0,05-0,1мг/рік. Кальцію хлорид доцільно застосовувати після відновлення серцевої діяльності у таких дозах: для дорослих – 5-10 мл 10% розчину, для дітей до 1 мл 10% розчину на 1 рік життя.

Наступний етап ІІ стадії реанімації – електрокардіографія або електрокардіоскопія) моніторинг. Їх проведення необхідне для діагностики виду зупинки кровообігу.

Розрізняють три види зупинки кровообігу: асистолія, фібриляція шлуночків, неефективне серці. Для запису ЕКГ масаж серця повинен бути припинений на 3-5 с.

ІІІ стадія реанімації.

На першому етапі цього періоду оцінюють стан хворого (визначають причини клінічної смерті, можливість врятування потерпілого, відновлення функцій мозку, доцільність продовження реанімаційних заходів). У після реанімаційний період в організмі хворого відбуваються складні патофізіологічні зміни, що розвиваються внаслідок комплексно-адаптивних процесів, які протікають на тлі порушень інтегруючої функції ЦНС. Такі порушення гемостазі мають назву „післяреанімаційна хвороба”. Розрізняють 4 стадії цієї патології:

І стадія - період нестабільних функцій (перші 10 год.);

ІІ стадія – відносна стабілізація основних функцій організму та покращення загального стану хворого (через 10-12 год.);

ІІІ стадія – повторне погіршення стану хворого (з кінця 1-ї – початку 2-ї доби);

IV стадія - період покращення стану або прогресування ускладнень (через 3 доби – 5 діб).

У деяких хворих після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку, а також „смерть мозку” („прижиттєва смерть мозку”).

Смерть мозку – нова нозологічна одиниця – є ятрогенним захворюванням, оскільки розвивається внаслідок переведення хворих з вираженими ушкодженнями головного мозку і метаболічними порушеннями в ньому на ШВО і тривалої інтенсивної терапії.

Клінічні ознаки діагностування смерті мозку: відсутність свідомості, відсутність самостійного дихання, нестала геодинаміка (гіпотензія, брадикардія, негативна проба з атропіном); гіпотермія (t тіла нижча за 32 0С); негативна холодова проба (вестибулярний рефлекс); відсутність усіх кефальних рефлексів (рогівкових, зіничних, окуло цефалічного, аудіо окулярного, хоботкового, мандибулярного, вестибулярного, кахлевого, глоточного); негативна провокаційна проба з бенегридом. Інтенсивну терапію післяопераційної хвороби проводять у двох напрямках – загальні заходи і заходи, спрямовані на поліпшення метаболізму мозку.

І. Загальні заходи:

1. Відновлення і підтримка кровообігу, відновлення перфузії тканин, контроль за його ефективністю – погодинний діурез;

2. Відновлення газообміну.

3. Корекція метаболічних порушень: усунення наслідків гіпоксії, збільшення постачання кисню тканинам; корекція водно-електролітного балансу та оснолярності.

ІІ. Заходи, спрямовані на поліпшення метаболізму мозку та його функції:

1. Медикаментозна терапія.

2. Інфузійна терапія, що покращує транспорт кисню.

3. Екстрокорпоральна детоксикація.

4. Т.Б.О.

5. Гіпотермія.

6. Корекція внутрішньочерепного тиску.

Використана література.

Теорія і практика інтенсивної терапії – за редакцією Варги П.