Все про медицину

Роділи


Л.А.Орбелі (1882—1958 рр.) — визначний фізіолог, ака­демік, Герой Соціалістичної Праці, творець великої фізіоло­гічної школи, співробітник і помічник І.П. Павлова, органі­затор науково-дослідної роботи в різних напрямках. Вивчав, головним чином, нервову регуляцію функцій і коор­динаційних механізмів центральної нервової системи. Він і його учні обґрунтували вчення про адаптивне (пристосовно)-трофічну роль автономної (вегетативної) нервової сис­теми, яке має велике теоретичне і практичне значення для розуміння внутрішньоцентральних відносин у нервовій системі та оцінки безлічі клінічних спостережень порушен­ня трофічних процесів при різних патологічних станах. Л.А. Орбелі, його співробітникам і учням належать числен­ні важливі узагальнення про механізми нервової діяльності в порівняльній і віковій фізіології умовних рефлексів, впли­вів зовнішніх факторів на вищу нервову діяльність. prescription meds

К.М. Биков (1886—1959рр.) зробив значний внесок у сучасну фізіологію і медицину. Разом зі співробітниками методом умовних рефлексів він розв'язав проблему корти­кальної регуляції діяльності внутрішніх органів, встановив регулюючий вплив кори півкуль великого мозку на роботу внутрішніх органів (серце, судини, травний канал, органи виділення та ін.), запропонував концепцію про інтероцептивні рефлекси, секреторні поля шлунку, розробив питання нервової регуляції моторної і секреторної діяльності органів травного каналу і травних залоз (печінки, підшлункової залози), виявив наявність хімічних передавачів (медіаторів) у нервових центрах тощо.

В.М. Черніговський (1907—1981) — автор п'яти моно­графій і понад 200 наукових праць з питань фізіології. Йому належать капітальні дослідження й узагальнення механізмів збудження механо- і хеморецепторів, адаптації інтероцеп-тивних рефлексів, розподілення ефектів при подразненні різних рецепторних зон, ролі різних відділів центральної нервової системи в здійсненні інтероцептивних реакцій, представництва еферентних систем внутрішніх органів у корі півкуль великого мозку, мозочка і зорових центрах. Він довів наявність прямих і зворотних (двобічних) зв'язків внутрішніх органів з корою головного мозку.

П.К. Анохін (1898—1974 рр.) — видатний фізіолог, ака­демік, вивчав загальні закономірності діяльності централь­ної нервової системи. Дослідження П.К. Анохіна, його спів­робітників і учнів мають не лише велике теоретичне, а й практичне значення, особливо вчення про функціональні системи організму. Функціональною системою він назвав сукупність органів і тканин, які, хоч і належать до різних анатомо-фізіологічних утворень, але забезпечують відпо­відно потрібну форму пристосовної діяльності, кінцевою метою якої є підтримання в організмі нормальних умов для збереження відносної постійності його внутрішнього середовища (обміну речовин, гомеостазу тощо).

П.К. Анохін запропонував фізіологічну теорію нервового рубця, теорію патогенезу, центральних паралічів і казуалгій, теорію патогенезу ампутаційних болів та ін., довів, що основною одиницею фізіологічної інтеграції є функціональна система.

Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІ{Ш ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Хар­ківського, Львівського університетів та інститутів.

У Львівському університеті, який перший раз відкрився у 1784р., в 1885 р. кафедру фізіології очолив А. Бек (1863— 1942 рр.). Дослідженнями електричних явищ в центральній нервовій системі були одержані нові дані по локалізації центрів окремих функцій в корі півкуль великого мозку, об­ґрунтовані деякі питання електроенцефалографії.

У післявоєнні роки на кафедрі фізіології людини і тва­рин Львівського університету працювали Г.М. Никифоровський (1879—1982рр.), І.В. Шостаковська (з 1960 до 1991 р. завідувала кафедрою) та ін. їхні дослідження при­свячені порівняльній фізіології вищої нервової діяльності, фармакології умовних рефлексів, вивченню механізмів ре­гуляції діяльності травних залоз тощо.

До провідних дослідників з фізіології, які працювали у Харкові, слід віднести: Щелкова (1833—1909 рр.) і його учнів (М.Ф. Білецького (1851—1882 рр.), 5.Я Даншевського (1852—1939рр.) та ін.). В.Я. Данилевському належать важливі фізіологічні дослідження з різних розділів фізіоло­гії. Він організував і очолив Харківський органо-теоретичний інститут, в якому працював до кінця свого життя (тепер Український науково-дослідний інститут експерименталь­ної ендокринології). Дослідженнями фізіології нервової системи він встановив наявність у головному мозку центрів, які регулюють діяльність внутрішніх органів; вперше за­реєстрував електричні явища головного мозку собаки.

Сторінки: 1 2 3 4 

© Copyright 2010 www.web-of-med.ru. All Rights Reserved