Інфекційні хвороби шкіриСторінка 1
ГНОЯЧКОВІ
ХВОРОБИ ШКІРИ
СТАФІЛОКОКОВИЙ СИНДРОМ ОБПЕЧЕНОЇ ШКІРИ (SYNDROMUM CUTIS COMBUSTAE)
Етіологія.
Золотистий стафілокок фагогрупи II, фаготип 71.
Патогенез.
Частіше хворіють діти у перші 3 місяці життя, рідше — у старшому віці (до 2 років) і дуже рідко — дорослі після поранення м'яких тканин на тлі імунодефіциту та ниркової недостатності. Стафілококи продукують епідермолітичний екзотоксин — ексфоліа-тин у вогнищі інфекції (гнійний кон'юнктивіт, отит, інфекції носоглотки тощо), який гематогенним шляхом потрапляє в шкіру. Ексфоліатин спричиняє акантоліз і розшарування епідермісу на рівні зернистого шару, що має генералізований характер.
Клініка.
Спочатку навколо природних отворів, на обличчі, шиї, в складках під пахвами і пахових виникає зливна еритема, яка впродовж доби стає ще насиченішою, болючою, нагадує мокрий цигарковий папір або тоненьку мокру білизну, що прилипла до тіла. При найменшому дотику епідерміс відшаровується, утворюючи великі червоні вологі ерозії. Невеличкий тиск на шкіру спричиняє відшарування епідермісу (позитивний симптом Нікольсько-го). Вогнища розширюються впродовж 1-2 діб. Утворюються в' ялі пузирі, які швидко руйнуються, очолюючи червону вологу поверхню. Шкіра має вигляд обпеченої кип'ятком. Слизові оболонки не уражаються. Діти неспокійні, у немовлят можливий розвиток тяжкого стану з лихоманкою, явищами інтоксикації, зневодненням, діареєю, втратою маси тіла, в крові — лейкоцитоз, анемія, прискорення ШОЕ, диспротеїнемія. Можливі ускладнення: пневмонія, сепсис.
Перебіг.
Без лікування хвороба триває 5-7 днів, під впливом лікування антибіотиками ерозії епітелізуються впродовж 3-5 днів.
Діагностика.
На підставі клінічної картини, стафілококи виявляють тільки у первинних вогнищах (на поверхні ерозій стафілококів немає), гістологічно — розшарування епідермісу на рівні зернистого шару, великі епітеліальні клітини з маленьким ядром.
Диференційний діагноз.
Синдром Лайєлла.
Лікування.
Призначають антибіотики пеніцилінової групи, в тяжких випадках — госпіталізація з метою проведення інтенсивної терапії (компенсація втрати рідини, електролітів). Місцево — бактробан, йоддицерин, дермазин, олазоль, пантестин, пантенол, що сприяють епітелізації.
Прогноз
у легких випадках сприятливий — одужання, у новонароджених можливий тяжкий перебіг з летальним наслідком.
Профілактика.
Своєчасна санація гнійних вогнищ інфекції.
Етіологія.
Золотисті стафілококи, піогенні стрептококи та змішана інфекція.
Патогенез.
Близько 20-40 % дорослих людей є носіями золотистого стафілокока із локалізацією на слизовій оболонці носа, а у 20 % — у промежині, під пахвами. Стрептококи спочатку заселяють шкіру і тільки згодом — носоглотку. Клітинна стінка цих мікроорганізмів містить тейхоєві кислоти, які при ушкодженні епідермісу зв'язуються з фібронектином — білком клітинних мембран людини. Первинна інфекція частіше розвивається у дітей. Діти та молоді люди частіше хворіють на бульозне імпетиго. Вторинна інфекція виникає на тлі сверблячих дерматозів та травм із порушенням цілості епідермісу. Сприяючі чинники: висока температура і вологість довкілля, сверблячі дерматози, дитячий вік, дрібні травми, антисанітарія, недотримання правил гігієни. Всі ці чинники сприяють розселенню та розмноженню цих мікроорганізмів на шкірі.
Клініка.
На шкірі виникають поверхневі із в'ялою покришкою везикули, пузирі, вміст яких швидко перетворюється у гнійний (пустули), навколо — еритемна облямівка. Пустули швидко руйнуються з утворенням ерозій, на поверхні яких внаслідок засихання ексудату формуються жовто-бурі або медово-жовті кірочки. Кількість елементів збільшується, вони ростуть по периферії, зливаються, утворюючи значні вогнища. Можлива автоінокуляція (перенесення збудників руками під час миття на інші ділянки) і внаслідок цього — дисемінація процесу.