Інфекційні хвороби шкіриСторінка 9
Клініка.
Характерна локалізація висипки по краю волосистої частини голови, де є невеличкі плями із незначою еритемою, лущенням, обламаним волоссям на висоті 6-8 мм, вогнища ураження схильні до злиття і утворення ділянок з поліциклічними обрисами.
Діагноз
підтверджують виявленням міцелію і спор у волоссі, лусочках.
Диференційний діагноз
із себореєю, псоріазом волосистої частини голови, поверхневою трихофітією.
Лікування.
Протигрибкові препарати (орунгал, нізорал, грізеофу-львін) всередину, гоління голови 1 раз на тиждень, втирання протигрибкових мазей, йоддицерину.
Профілактика.
Ізоляція та лікування хворих, профогляди в дитячих колективах, дезінфекція одягу і предметів, що були у користуванні хворих.
ФАВУС (FAVUS)
У даний час трапляються поодинокі випадки цієї хвороби.
Етіологія.
Збудники — грибки Trichophyton schoenleini (антропо-фільний) і Trichophyton equinum (зоофільний).
Джерело зараження.
Хворі коти, коні, вівці, собаки, миші та хворі люди.
Шляхи зараження.
Безпосередній контакт із хворими людьми і тваринами, через забруднені грибками предмети (гребінці, шапки) тощо. Контагіозність невелика, можуть виникати сімейно-побутові вогнища, які довго існують. Хворіють частіше жінки. Хвороба слабо контагіозна.
Клініка.
1. Скутулярна форма. Волосся стає тьмяним, білуватим, втрачає блиск, еластичність, але не обламується, навколо волосків формуються у вигляді жовтих малесеньких мисочок так звані скутули (це колонії грибка), під ними розвивається атрофія шкіри, волосся випадає і ніколи вже не виростає.
2. Сквамозна форма. Типових скутул немає, проте спостерігають лущення, що нагадує лупу (себорею), можуть утворюватися брудно-жовті кірочки.
3. Імпетигінозна форма. Нашарування жовтих кірочок, які погано знімаються, під ними є атрофічні ділянки, частіше трапляється у дітей.
4. Інфільтративно-гнійний та гранулематозний варіанти фавусу трапляються як казуїстичні випадки.
Діагностика.
Наявність скутул, атрофії, підтверджується діагноз виявленням на волоссі, лусочках міцелію грибка.
Диференційний діагноз
— із трихофітією, мікроспорією, псоріазом, імпетиго, себореєю.
Лікування.
Один із протигрибкових препаратів всередину, гоління голови, втирання протигрибкових мазей, йоддицерину.
Профілактика.
Уникнення контактів із хворими та предметами, що були у їхньому користуванні, дезінфекція цих предметів, лікування хворих людей і тварин.
ДЕРМАТОФІТІЯ НІГТІВ
Дерматофітія нігтів (оніхомікоз) може бути спричинена різними грибками — дерматофітами — і візуально визначити, яким збудником викликане ураження нігтів, іноді неможливо. Збудник ідентифікують шляхом мікологічних досліджень (посіви на живильні середовища), а нитки міцелію виявляють за допомогою мікроскопії уражених нігтів.
Етіологія.
Найчастішим збудником є Тгіспорггугоп rubrum, рідше — інші дерматофіти.
Джерело зараження.
Хворі люди.
Шляхи зараження.
Контакт із забрудненим грибками взуттям, шкарпетками; у лазнях.
Клініка.
За клінічними ознаками виділяють 3 варіанти дерматофіти нігтів (оніхомікозів):
1. Нормотрофічний: конфігурація і товщина нігтьових пластинок тривалий час не змінена, проте у нігтях з'являються смуги і плями білого чи жовтого кольору, які схильні до злиття (фото 18).
2. Гіпертрофічний: нігті стають тьмяними, потовщуються, кришаться по краю, іноді набувають форми дзьоба чи кігтів (оніхогри-фоз) (фото 19, 20).
3. Атрофічний: більша частина нігтя зруйнована, кришиться, іноді ніготь відділяється від ложа (оніхоліз) (фото 21).
Є ще класифікація, яка поділяє оніхомікози на проксимальні, коли ураження нігтя починається біля його основи (у хворих на СНІД), і дистальні, коли патологічний процес починається із вільного дистального краю нігтя.