Дерматит та екземаСторінка 16
- мікровезикуляція, явища мокнення;
- серозні, або екзематозні, колодязі;
- справжній і несправжній поліморфізм;
- нечіткі контури вогнищ;
- симетричність;
- схильність до дисемінації, рецидивів;
- сверблячка.
Перебіг
екземи може бути гострий, підгострий і хронічний (варіанти: персистуючий і хвилеподібний із періодичними загостреннями).
Мікробна екзема характеризується
:
- асиметричністю;
- чіткими контурами вогнищ;
- відшаруванням по краю вогнищ епідермісу у вигляді бордюру;
- розвитком навколо виразок, ран, нориць, піодермічних процесів;
- частою наявністю пустул по периферії;
- при загостреннях — розвитком еритемно-сквамозних алергідів на віддалених ділянках (обличчі, кінцівках).
Варикозна екзема
виникає в результаті порушення мікроциркуляції, трофіки, сенсибілізації до мікробної флори і до ліків, які застосовують для тривалого лікування варикозних виразок. При загоєнні виразок чи оперативному лікуванні варикозних вен має тенденцію до самовиліковування.
Паратравматична екзема
формується навколо ран, опіків, но-риць. Може тривалий час зберігатись і після загоєння цих основних патологічних вогнищ.
Мікотична екзема
виникає на ділянках, уражених дріжджовими грибками, дерматофітами внаслідок сенсибілізації до них. При раціональній протимікотичній терапії має тенденцію до регресування.
Екзема грудних сосків і ареол у жінок
може розвинутись на тлі корости, тріщин сосків у період вигодовування немовлят, піодер-мічних процесів, сенсибілізації до тканин бюстгалтерів. Тому в лікуванні має значення усунення дії цих чинників.
При екземі зовнішнього слухового проход
у часто виявляють грибки роду аспергілюс та дріжджові грибки, може розвинутись внаслідок сенсибілізації до гнійних виділень при хронічних отитах чи ліків, які закапують у вухо.
Екзема повік
може виникнути теж в результаті сенсибілізації до очних крапель (сульфацил-натрій, левоміцетин, адреналін) або як віддалена алергійна реакція на хронічні вогнища кандидозу в роті (зуби, протези) чи геніталіях у жінок. При виявленні і усуненні цих причин екзема регресує.
Дисгідротична екзема
(помфолікс) характеризується утворенням мікровезикул на бокових поверхнях пальців, рідше — на долонях і підошвах, де можуть траплятись багатокамерні везикули значних розмірів, що нагадують розварені зерна рису. Порожнинні елементи або руйнуються, утворюючи ерозії, або засихають у кірочки. Згодом можуть формуватися різко відмежовані вогнища ураження (ліхеніфі-кація, тріщини, лущення) на запальному тлі, що відрізняє їх від справжнього дисгідрозу. Перебіг хронічний. Відзначимо, що варикозна, па-ратравматична, мікотична екземи часто супроводжуються розвитком алергідів на віддалених ділянках (обличчя, кінцівки, тулуб), особливо при застосуванні нераціональної місцевої терапії.
Патогістологія:
вогнища спонгіозу у мальпігієвому шарі епідермісу, набряк переважно остеподібного шару, роз'єднання і відрив остеподі-бних клітин, утворення під роговим шаром дрібних, іноді багатокамерних порожнин. У роговому шарі паракератоз, в сосочковому шарі дерми —розширення судин і утворення навколо них лімфоцитарно-гістіоцитар-ного інфільтрату, набряк сполучної тканини. Для хронічної екземи характерні акантоз, паракератоз, значний клітинний інфільтрат дерми.
Диференційний діагноз
проводять, враховуючи форму екземи. Справжню екзему диференціюють від атопічного дерматиту; мікробну — від контактного дерматиту, імпетиго; дисгідротичну — від справжнього дисгідрозу; мікотичну — від дерматофітій.
Лікування.
При складанні плану лікування враховують розповсю-дженість і стадію процесу, наявність контакту із певним алергеном, внутрішньої патології.
У випадках обмеженого процесу можна обмежитись тільки місцевою терапією. При вираженому мокненні застосовують примочки (2 % розчин борної кислоти; 0,25 % розчин амідопірину, 0,25 % розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або аерозолі (полькортолон, оксикорт). На невеличкі ділянки мокнення можна призначати кортикостероїдні креми, а не мазі. В підгострих випадках лі -кування починають відразу із призначення кортикостероїдних мазей (дипросалік, бетасалік, целестодерм, ультралан, флуцинар, дермовейт, синафлан, фторокорт та інші). При мікробній, паратравматичній екземі використовують фукорцин. При локальних хронічних ліхеніфікова-них екземах найкращий ефект проявляють кортикостероїдні мазі із саліциловою кислотою під оклюзію (дипросалік, бетасалік, лоринден А). Можна використати і некомбіновані стероїдні мазі (синалар, флуцинар, синафлан та інші). Значно слабший ефект проявляють гідроко-ртизонова, преднізолонова, деперзолонова мазі, локоїд, латикорт, апу-леїн, які більш показані в дитячій практиці.