Токсичний зобСторінка 8
Медикаментозна терапія у хворих на токсичний зоб повинна бути комплексною, спрямованою насамперед на нормалізацію підвищеної функції щитоподібної залози, а також на корекцію обмінних процесів, підвищення функціональної активності інших ендокринних залоз (особливо надниркових), поліпшення діяльності серцево-судинної системи, зниження збудливості нервової системи й енергетичних витрат. Велике значення мають вітамінна терапія, висококалорійне харчування, психопрофілактика. Об'єм і тривалість консервативного лікування залежать від тяжкості захворювання і перспективи подальшого лікування залежно від отриманого ефекту.
3 метою нормалізації підвищеної функції щитоподібної залози використовують тиреостатичні препарати, частіше похідні імідазолу - мерказоліл, карбімазол. Мерказоліл блокує синтез тиреоїдних гормонів на рівні взаємодії моно- і дийодтирозину, а також пригнічує йодування тирозинових залишків тиреоглобуліну. Початкову дозу препарату підбирають індивідуально.
При легких формах тиреотоксикозу призначають мерказоліл у дозі 15 мг (3 таблетки) на день, при середніх - 30 мг (6 таблеток), при тяжких - до 60 мг (12 таблеток). Максимальну початкову дозу застосовують протягом 2-4 тижнів залежно від тяжкості захворювання та отриманого при динамічному спостереженні результату. Після поліпшення стану хворого (нормалізація пульсу до 80-100 уд. за хвилину, зниження тахікардії, покращання сну, зменшення тремору пальців рук, загальної збудливості) дозу мерказолілу поступово зменшують до підтримувальної (1/2-1 таблетка на день), вводячи препарат від 6 місяців до 1,5 року.
3 метою зниження біосинтезу гормонів щитоподібної залози призначають йод у вигляді розчину Люголя за схемою Плюммера: починають з 3-5 крапель 3 рази на добу, щодня додають по 1 краплі на прийом до 15 крапель протягом 2 тижнів з наступним поступовим зменшенням дози.
3амість розчину Люголя можна застосувати йодистий калій по 0,01 г на день. Препарати йоду пригнічують біосинтез тиреоїдних гормонів, порушуючи здатність щитоподібної залози поглинати з крові неорганічний йод і знижуючи її чутливість до ТТГ, а при дифузному токсичному зобі - і до впливу тиреостимулювальних антитіл. Слід зазначити, що ці препарати не всі хворі переносять добре. Тривале застосування їх не показане у зв'язку з виникненням рефрактерності до йоду, а іноді й зворотної реакції - загострення тиреотоксикозу ("йод-базедов").
Для зняття ефектів, пов'язаних із підвищенням при тиреотоксикозі активності симпатичної нервової системи (тахікардія, збудливість, задишка, веге-то-судинна лабільність), призначають бета-адреноблокатори (анаприлін, інде-рал, обзидан). Ці препарати не впливають безпосередньо на щитоподібну залозу і секрецію її гормонів у кров, вони реалізують свій клінічний ефект, блокуючи симпатичну гіперреактивність і діючи на серцевий м'яз, а також зменшують периферичну конверсію тироксину в трийодтиронін. Бета-адре-ноблокатори призначають одночасно з тиреостатичними препаратами при тиреотоксикозі середнього і тяжкого ступенів із стійкою тахікардією, екстрасистолією, миготливою аритмією. При недостатності кровообігу, миготливій аритмії показані серцеві глікозиди (строфантин, корглікон). При виражених явищах серцево-судинної недостатності використовують серцеві глікозиди у комбінації з глюкокортикоїдами (гідрокортизон, преднізолон) і сечогінними.
Хворим з вираженою екзофтальмопатією в комплексі лікувальних засобів потрібно приймати кортикостероїдні препарати. Призначають преднізолон по 40-60 мг на день протягом 3-4 місяців із поступовим зниженням добової дози до повної відміни. У деяких випадках кортикостероїди (або ке-налог) вводять ретробульбарно. При тяжких формах набрякового екзофтальму позитивний ефект дає рентгенотерапія зони орбіт або гіпофіза.
Під час консервативного лікування (передопераційної підготовки) велике значення мають забезпечення хворому психічного і фізичного спокою, дотримання режиму дня, усунення психотравмуючих факторів. У комплексі терапевтичних засобів використовують нейроплегічні, седативні препарати (валеріану, бром, мепродонат, триоксазин, снодійні).
Лікування радіоактивним йодом
Лікування хворих на тиреотоксичний зоб радіоактивним І131 базується на підвищеній здатності паренхіми щитоподібної залози поглинати введений в організм ізотоп. Накопичений у залозі І131 призводить до загибелі клітин її фолікулярного епітелію, руйнування активних тироцитів і заміни їх рубцевою сполучною тканиною (безкровна тиреоїдектомія). Загальноприйнята доза -0,1 мКі на 1 г маси щитоподібної залози. Метод ефективний, але має багато недоліків і протипоказань.